У найближчі роки в нашій країні не залишиться старовинних будівель, що вважаються пам'ятками історії та культури до 1991 р Позбавлені охоронного статусу постановою Судової палати у господарських справах Верховного Суду, вони будуть продані комерсантам, які вільні будуть робити з ними що хочуть, у тому числі і зносити.
Щоб зрозуміти, як таке могло статися, необхідно розповісти про одну цікаву історію, з якої все й почалося. У Києві на вул. Ярославів Вал, 1 знаходиться так званий Замок барона Штейнгеля, побудований в 1898 р Хоча насправді будівля сконструював відомий архітектор Микола Добачевський на замовлення поміщика Михайла Подгорського.
Але справа не в цьому. Незвичайний будинок у готичному стилі, що нагадує старовинний замок, завжди приваблював людей, і ні у кого і думки не виникало, що столиця може його втратити. Аж до розвалу СРСР в ньому були комунальні квартири, і виселятися з них ніхто не збирався: центр міста, та ще поряд із Золотими воротами.
Все змінилося після того, як цим будинком зацікавився один зі столичних бізнесменів, який в 1998-2006 рр. викупив в ньому все квартири. У той час кияни не знали, хто це робить і з якою метою. Скандал розгорівся тільки в кінці 2012 року, коли стало відомо, що будівля продано, а ділянку землі площею 6 соток під ним приватизована. При цьому будинок вже кілька років пустував. Його ймовірним власником в пресі називали Олександра Лойфенфельда, який в той час був депутатом Київради від «Громадського активу Києва».
За столиці поповзли чутки, ніби замок хочуть перебудувати або знести. Тим більше що в інтернеті більше двох років «висіли» оголошення про його продаж за $ 8 млн. Громадськість захвилювалася. Кияни направили звернення тодішнього глави КМДА Олександра Попова з вимогою зобов'язати власника зберегти будинок в первозданному вигляді і не допустити його руйнування. Г-н Лойфенфельд в свою чергу заявив, що будинок буде збережений і це стане однією з умов його продажу.
Захисники старовини тоді не знали, що ще в середині 2012 р зампрокурора столиці подав позов до Господарського суду Києва проти Шевченківської райради і його управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва. Він попросив визнати недійсними їх рішення про включення Замку Штейнгеля площею 164,7 кв. м до переліку об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні, і договори його купівлі-продажу від 27.12. 2005 р
У позові прокуратура послалася на порушення закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», а також вказала, що спірне майно є пам'ятником архітектури місцевого значення і його приватизація під час дії закону «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини» незаконна.
Суд у своєму рішенні вказав, що законом «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток», який вступив в силу 23.02.2005 р, була заборонена приватизація пам'яток культурної спадщини, поки ВР не затвердить перелік тих з них, що не підлягають приватизації. Сам перелік затверджений 23.09.2008 р Т. е. З 23.02.2005 р по 17.10.2008 р існувала заборона на приватизацію пам'яток культурної спадщини.
Згідно з рішенням виконкому Київради від 21.01.1986 р будинок по вул. Ярославів Вал, 1 був включений до переліку пам'яток архітектури місцевого значення.
У п. 3 «Прикінцевих положень» закону «Про охорону культурної спадщини», який вступив в силу 12.07.2000 р, сказано, що «об'єкти, включені в списки (переліки) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР« Про охорону і використання пам'яток історії та культури », визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону».
Таким чином, рішення Шевченківської райради від 27.12.2005 р в частині включення спірного майна до переліку об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні, було прийнято під час існування законодавчо встановленого обмеження на його приватизацію.
Суд у вердикті від 1.06.2012 р скасував рішення Шевченківської райради про включення замку в список об'єктів, що підлягають приватизації, а також договір його купівлі-продажу. Київський апеляційний господарський суд та Вищий господарський суд України своїми постановами рішення суду першої інстанції залишили без змін. Здавалося б, доля багатостраждального будинку зважилася на користь столиці. Але не тут-то було.
Півроку - і на знесення
Матеріали справи через два роки потрапили до Судової палати у господарських справах Верховного Суду, який 9 вересня 2014 року і виніс постанову, що призвело в шок юристів і захисників старовинних будівель.
Колегія суддів у вердикті вказала, що згідно із законами «Про внесення змін до Закону України« Про охорону культурної спадщини »та« Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини »Кабмін повинен був подати до ВР в шестимісячний термін законопроекти про включення в списки пам'ятників історії і культури об'єктів, які отримали охоронний статус за часів УРСР. Уряд цього до кінця не зробило, внаслідок чого багато хто з них не потрапили до реєстру пам'яток, що не підлягають приватизації. Отже, Замок Штейнгеля такий статус не отримав.
До затвердженого відповідним законом від 23 вересня 2008 р перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, замок також не було внесено. При цьому в «Прикінцевих положеннях» вищевказаного нормативного документа зазначено, що закон «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини» втратив чинність.
Таким чином, на момент прийняття рішення Шевченківською райрадою не було законодавчої заборони на включення замку в перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні.
Виходячи з цього, колегія суддів своєю постановою скасувала рішення Вищого господарського суду і направила справу на новий касаційний розгляд в ту ж судову інстанцію.
Що можна сказати з цього приводу? У законі «Про перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» не сказано, що якщо пройшло півроку і пам'ятник не потрапив до реєстру, його можна вважати «хатинкою» і робити з ним що заманеться. І це зрозуміло, адже таких об'єктів в країні тисячі, і до багатьох просто не дійшли руки.
В результаті вже 7 жовтня 2014 року (оцініть оперативність!) Вищий господарський суд України своєю постановою скасував рішення господарського і Київського апеляційного господарського судів. Приватизація замку і його продаж були визнані дійсними.
Залишається тільки поіменно назвати всіх суддів Судової палати у господарських справах ВСУ, які винесли вердикт. Головував на процесі Валентин Барбара, а допомагали йому вершити правосуддя Микола Балюк, Інна Бердник, Володимир Гуль, Іван Шицький і Тетяна Жайворонок.
Примарний департамент
Руйнівну силу судових вердиктів по замку експерти оцінили не відразу. Правда, мер столиці Віталій Кличко відразу ж назвав рішення Вищого господарського суду неприпустимим. У нього виникли питання щодо прозорості прийняття рішень в українських судах, оскільки аргументом стало те, що свого часу цей об'єкт не був перенесений з радянського реєстру пам'ятників архітектури в реєстр незалежної України. Він закликав керівників профільних підрозділів КМДА вжити заходів щодо повернення замку статусу пам'ятки, а Мінкульт - приєднатися до боротьби за історичну будівлю і не допустити його приватизації.
Повною мірою наслідки вікопомного постанови Верховного Суду проявилися навесні нинішнього року. Минулого тижня в «Укрінформі» пройшов «круглий стіл», на якому його учасники вирішували, як протидіяти прийдешнього зносу пам'ятників.
- Днями мені зателефонувала знайома, яка працює юристом в управлінні культурної спадщини КМДА, - розповів голова громадської організації «Кияни, об'єднуємось!» Олександр Дядюк. - Літня жінка плакала. За її словами, до столичних судів надходять десятки позовів за старими справами, коли новоявленим господарям було відмовлено в покупці пам'ятників культури часів УРСР. Всі позивачі вказують на нововиявлені обставини і посилаються на рішення суддів Верховного Суду від 9 вересня 2014 г. Ці люди фактично відкрили зелену вулицю для знищення української культури.
Мало хто знає, але однією з причин відомої Французької революції послужило абсолютно корумпована судочинство. Мені здається, у нас може статися щось подібне, тому що деякі наші суди перетворилися на галузь бізнесу, а не правосуддя.
Рішення ВСУ стало відправною точкою для скасування всіх попередніх судових рішень по пам'ятниках. Адже більшість з цих будівель отримали охоронний статус за часів УРСР. Якщо слідувати логіці суддів ВСУ, пам'ятники архітектури, які не встигли внести в реєстр, під дію охоронного закону не підпадають.
Але ж і Софія Київська, і Печерська лавра поки що до реєстру не внесено, і їх господарі можуть робити з ними все що захочуть. Виходить, судді дозволили зрівняти їх з землею? Ні для кого не секрет, що старовинні будинки бізнесмени приватизували і купували зовсім не для того, щоб їх реставрувати. Їх цікавили виключно земельні ділянки під ними. Особливо активно цей процес йшов у 2006-2007 рр.
По суті в країні була створена злочинна схема торгівлі пам'ятниками, суть якої зводилася до наступного: необхідний пакет документів про включення того чи іншого старовинної будівлі в реєстр лежав без руху 3-4 роки, і коли «дозрів» забудовник розлучався з енної сумою грошей, приймалося рішення, що воно не є пам'ятником.
- Раніше я думав, що долю пам'ятників повинні вирішувати фахівці - архітектори, мистецтвознавці і художники, - каже захисник «Садиби художника Мурашко» Олександр Глухов. - Але я помилився. Виявляється, сьогодні питання, чи є будівля пам'яткою культурної спадщини, вирішують виключно судді. Таке враження, що в країні стався великий юридичний переворот, наслідки якого ми будемо розсьорбувати довгі роки. Вважаю, що при Київраді потрібно створити комісію з питань культурної спадщини, а при ній робочу групу, до якої увійдуть юристи та захисники старого Києва - вони і розроблять концепцію захисту столичних пам'ятників.
Член комісії з питань культури і туризму Київради Павло Бригинець заявив: не можна допустити судового свавілля. Він поскаржився, що судова реформа пробуксовує і її не вдалося довести до логічного кінця. На його думку, в КМДА за прикладом Москви і Санкт-Петербурга необхідно створити департамент з охорони культурної спадщини.
Однак навряд чи такий орган з'явиться, тому що столична адміністрація поступово скорочує повноваження існуючого охоронного відомства. За словами заступника начальника Управління охорони культурної спадщини КМДА Сергія Новгородського, за останні 6 років спостерігається деградація галузі. Спочатку було головне управління, потім його статус понизили до звичайного, а сьогодні в КМДА почалася реорганізація, сенс якої - скоротити штат управління до трьох відділів і передати їх в департамент культури. Таким чином, колишнє Управління охорони культурної спадщини перетвориться в третьорозрядний орган.
- Нинішнє практичне охоронне законодавство себе вичерпало, - заявив пан Новгородський. - Внесення змін до існуючого закону «Про охорону культурної спадщини» не приносить позитивного результату. На мій погляд, потрібно створювати принципово новий закон під назвою «Про національну культурну спадщину», в якому не буде поділу пам'яток на місцеві та національні. Вони всі повинні отримати національний статус. У законі не повинно бути двозначних формулювань, які суди можуть використовувати на користь тих чи інших позивачів. До нас постійно надходять історико-будівельні обґрунтування з приводу реконструкції старовинних будівель, що закінчуються однаково: якщо не можна, але дуже хочеться, то можна. Цей процес має право зупинити тільки ВР.
Бізнес & влада
- Суть проблеми в тому, що в нашій країні так і не вдалося відокремити бізнес від влади, - такою є думка члена громадських рад при Кабміні і МВС, краєзнавця Тараса Кінько. - Кому вигідно ліквідувати столичне управління з охорони культурної спадщини? Тим, хто хоче знищити старовинні будівлі в центрі міста і побудувати на їх місці комерційні об'єкти. За моєю інформацією, забудовники об'єдналися і, щоб посилити свої позиції в Києві, які за останній рік істотно ослабли, створили спеціальний фонд, куди внесли гроші. Саме вони ініціювали вал судових процесів щодо позбавлення цілої низки будівель охоронного статусу. У владу повинні прийти професіонали, які ніколи не займалися переділом комунальної власності.
На мій погляд, інститути громадянського суспільства повинні активніше переходити в структури державного управління і брати на себе відповідальність. В іншому випадку корупцію не подолати, тому що чиновницький апарат сам себе відтворює, і кадри підбираються за принципом лояльності і відданості тим людям, для кого культурна спадщина - порожній звук. До слова, за кордоном діяльність інститутів громадянського суспільства фінансується з бюджету. Їм передають функції держави, і вони відповідальні за прийняті рішення.
Підсумок дискусії підбив народний депутат, член Комітету із запобігання і протидії корупції Ігор Луценко.
- В країні вирує економічна криза, на сході йде війна, і багато хто думає, що захист культурної спадщини сьогодні не є пріоритетом. Насправді це не так. Те, що дісталося нам від предків, - своєрідний камертон, на який повинен бути налаштований весь «ансамбль» суспільства. Якщо все ноти беруться правильно, то і інші проблеми вирішуються автоматично. У всіх підручниках з сучасних війн написано, що коли воюєш з будь-якою країною, то в першу чергу знищуй її ідентичність. А ідентичність, перш за все, це культурна спадщина. По відношенню до наших пам'ятників організований системний «холокост», і якщо не ліквідувати утворився правовий вакуум, то плачевні наслідки не змусять себе чекати.
Шановні читачі, PDF-версію статті можна скачати тут ...
Що можна сказати з цього приводу?Виходить, судді дозволили зрівняти їх з землею?
Кому вигідно ліквідувати столичне управління з охорони культурної спадщини?