Школа бухгалтера № 5 (12.3.2007)
урок права
Увага! архівна публікація
Ця сторінка містить давню архівну публікацію бухгалтерського тижневика "Дебет-Кредит", яка в даний час, цілком можливо, втратила актуальність і може не відповідати чинним нормам бухгалтерського і податкового обліку.
Для роботи з актуальними матеріалами журналу перейдіть до ONLINE.dtkt.ua
або виберіть потрібний вам розділ ДК-порталу у верхньому рядку навігації.
Про оформлення договірних відносин шляхом обміну листами, телеграмами тощо, а також про «факсові» договори, писалося чимало. Разом з тим про можливість визнання первинних документів бухгалтерського обліку формою договору знають далеко не всі. Саме цій проблемі і присвячено наш матеріал.
Традиційно господарські договори укладають у формі єдиного документа під назвою «Договір», який підписується сторонами та скріплюється їхніми печатками. Це і справді найтиповіший, найзручніший і найнадійніший спосіб оформлення договірних відносин. На необхідності оформлення господарських договорів саме в такий спосіб наголошується і в законодавстві. Статтею 181 Господарського кодексу України (далі - ГК) визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Відразу напрошується висновок: якщо є загальне правило, повинні бути і винятки. Найчастіше зустрічаються такі нетрадиційні способи укладення договорів: виставлення і оплата рахунку-фактури, оформлення домовленості листами, телеграмами тощо
Ми ж хочемо познайомити читача з практикою укладання договорів, по якій єдиними доказами досягнення сторонами домовленості є первинні документи: фіксують факт передачі товару (накладні, акти прийому-передачі), а також акти звірки розрахунків. Доречно буде почати з аналізу судової практики.
Ось перше рішення суду, яке ми хочемо запропонувати для аналізу. Вищий господарський суд України (далі - ВГСУ) розглядав касаційну скаргу на рішення попередніх судових інстанцій (постанова ВГСУ від 17.01.2006 р № 9 / 20пд). У суді аналізувалася операція з відпуску бензину, оформлена актом прийому-передачі. Ніякого договору (в традиційному розумінні) сторони не підписували. З огляду на, що в акті прийому-передачі чітко визначено найменування сторін, зазначений передається товар, а також визначена його ціна і загальна вартість, суди прийшли до висновку про те, що зазначений акт є формою договору купівлі-продажу. ВГСУ погодився з таким висновком.
Як бачимо, акт прийому-передачі, який більшість фахівців сприймають тільки як документ, який підписується по виконанні договору і який підтверджує факт такого виконання, при певних обставинах можна вважати формою угоди - господарського договору.
Ось інше рішення суду: постанову Вищого арбітражного суду України (далі - ВАСУ) від 24.11.2000 р № 04-1 / 6-4 / 35. ВАСУ і попередні судові інстанції розглядали справу за вимогами податківців визнати недійсними договори купівлі-продажу, як що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, виходячи з того, що вони були укладені з суб'єктами господарювання, дані про яких не містилися в Єдиному державному реєстрі. Суди, зокрема, аналізували документи, якими були оформлені операції з придбання товарів.
Як виявилося, зазначені операції були оформлені накладними, завіреними печатками сторін і містять відомості про умови, узгоджених сторонами: про найменування товару, його ціну, кількість, а також суму податку на додану вартість. Як і в разі, уже згадуваному нами вище, договорів купівлі-продажу, оформлених традиційним способом, не було. Проте суди визнали накладні на відпуск товару формою договорів купівлі-продажу, підкресливши, що «умови договорів ... за своїм змістом не суперечать вимогам чинного законодавства ...». В даному випадку суди визнали, що товарна накладна, яку прийнято розглядати як первинний документ бухгалтерського обліку і доказ передачі товарно-матеріальних цінностей, може вважатися формою договору купівлі-продажу.
І, нарешті, третє із запропонованих нами рішень: постанова Верховного Суду України (далі - ВСУ) від 11.06.2002 р Цією постановою ВСУ направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції виходячи з того, що суди неналежним чином з'ясували обставини справи, в зокрема дали неправильну оцінку підписаній сторонами акту звірки. В даному акті звірки був зафіксований розмір боргу позичальника перед банком на певну дату. Суми неустойки, які могли бути нараховані, в акті відображені не були, але банк заявив в суді вимогу про стягнення цих сум. ВСУ вказав, що акт звірки можна розглядати як угоду (договір), яким сторони припинили забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором неустойкою, тобто по суті дійшли згоди про звільнення позичальника від відповідальності у формі неустойки за порушення строків повернення кредиту.
Існує ще чимало рішень судів, якими спростовується властиве більшості фахівців уявлення про те, що актів прийому-передачі, накладних і подібних документів при відсутності оформленого договору в його традиційному розумінні мало, щоб вважати певну господарську операцію оформленої належним чином.
Що служить підставою для визнання таких документів формою господарського договору? Такою підставою є норми договірного права, які містяться в ГК. Наведемо їх.
У статті 626 ЦК дається визначення поняття «договір»:
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Читаємо далі:
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК).
Не будемо зосереджуватися на вимогах закону щодо форми договорів, а візьмемо найбільш поширений випадок - укладання договорів в простій (НЕ нотаріальної) письмовій формі. Тепер розберемося, що таке досягнення сторонами згоди в письмовій формі. Хіба має таку згоду міститися саме в документах під назвою «договір»? Чи обов'язково до такої згоди сторони повинні прийти заздалегідь? Хіба не можуть сторони дійти згоди про продаж товару (про надання послуг) в момент передачі такого товару покупцеві (надання послуг замовникові) або безпосередньо перед такою передачею (наданням) і зафіксувати свою домовленість (згода) в письмовому документі, що підтверджує її виконання (в акті прийому-передачі або в товарною накладною)? Звичайно ж можуть.
І такий документ буде вважатися договором не в меншій мірі, ніж «звичайний» договір з відповідною назвою, але за умови, що в такому документі знайшли відображення всі істотні умови домовленості сторін. Тому коли вам говорять, що за певною господарської операції підписаний тільки акт прийому-передачі, а договір взагалі відсутній, можете поцікавитися, чи відображені в акті всі істотні умови домовленості. Якщо відповідь буде позитивний, можете сміливо заявляти, що в даному випадку сторони підписали акт прийому-передачі, який є одночасно договором і документом, що підтверджує виконання такого договору.
Питання істотних умов договору, зокрема господарського, - це окрема проблема, аналізом якої ми зараз займатися не будемо. Зазначимо тільки, що документ, який претендує на те, щоб його назвали договором, повинен бути досить інформативним. Важливо, щоб із змісту такого документа можна було прийти до висновку щодо того, про що саме домовилися сторони. Якщо це акт прийому-передачі (накладна) на покупку товару, то в ньому необхідно відобразити, як мінімум, характеристику товару і його вартість. Це ж стосується укладення договорів у формі виставлення і оплати рахунку-фактури. Якщо в такому рахунку визначено тільки сума до сплати та зазначено «За послуги», такий рахунок, навіть оплачений, не можна вважати формою договору. У разі спору в суді необхідно буде з'ясовувати, перш за все, за які послуги (і в яких обсягах) було сплачено кошти.
Недооцінка значення первинних документів може призвести до негативних наслідків (як, наприклад, у викладеній вище ситуації): банк, підписавши акт звірки взаєморозрахунків, по суті «поховав» своє право стягнути з позичальника пеню за порушення термінів повернення коштів. Підписання такого акту суд розцінив як узгодження сторонами остаточної суми боргу. В даному випадку акт звірки був не чим іншим, як угодою (договором), спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків (згадайте визначення договору, яке наведене в ст. 626 ЦК) в частині нарахування та стягнення пені.
Іноді трапляється також, що сторони домовляються про поставку товару (послуги, роботи) за однією ціною, яку і фіксують в договорі, а в накладній або акті прийому-передачі помилково вказують іншу ціну. Немає ніяких гарантій, що в разі виникнення спору суд обов'язково віддасть перевагу тексту основного договору. Не виключено, що підписання накладної (акта) з іншою ціною, ніж в договорі, буде розцінено судом не як помилка, а як свідома зміна сторонами своєї попередньої домовленості. В цьому випадку накладну (акт) можна буде вважати угодою про внесення змін до договору в частині умов про ціну.
Дмитро Гарний, юрист
Скільки патентів придбавати громадському харчуванню? 
повторення вивченого
З визначенням понять ми усе ще дуже далекі від ідеалу, звідси і розуміємо ми їх, м'яко кажучи, не зовсім адекватно. Ось і живемо за поняттями не тим, за якими необхідно жити. У їдальні є буфет, який розташований в холі. Буфет торгує як ...
Строковий трудовий договір
№ 22 (2.6.2008) :: Урок права
У практиці функціонуючих підприємств нерідко зустрічаються випадки, коли вони змушені вдаватися до застосування строкового договору з урахуванням інтересів працівників і роботодавців, що обумовлюється особливим порядком укладення та розірвання таких трудо ...
Використання підприємством чужих автомобілів
№ 20 (19.5.2008) :: Урок права
У попередньому матеріалі ми розглядали випадки оформлення використання підприємством чужих автомобілів (орендованих, що перебувають у безоплатному користуванні, та автомобілів працівників). На сьогоднішньому уроці права розглянемо питання щодо офор ...
Хіба має таку згоду міститися саме в документах під назвою «договір»?
Чи обов'язково до такої згоди сторони повинні прийти заздалегідь?