20% дітей народжуються жінками, які не перебувають у шлюбі. Якщо батько й мати дитини не перебувають у зареєстрованому шлюбі і батько дитини відмовляється подати заяву про реєстрацію батьківства, має місце визнання батьківства в судовому порядку.
При наданні юридичних послуг особам, які бажають звернутися до суду з позовом про визнання батьківства, слід враховувати ряд важливих обставин.
У СК змінений термінологію: не "встановлення», а «зізнання» батьківства.
Судова процедура визнання батьківства відбувається за правилами позовного або окремого провадження.
Згідно ч. 3 ст. 128 СК позов про визнання батьківства може бути поданий матір'ю дитини, тією особою, яка вважає себе батьком дитини (наприклад, коли мати дитини перешкоджае поданням спільної заяви про визнання батьківства), самою дитиною, яка досягла повноліття, опікуном, піклувальником дитини.
СК вступив в силу з 1 січня 2004 року. Це означає, що він поширюється на дітей, які народилися не раніше цієї дати. Якщо дитина народилася раніше, має застосовуватися КпШС 1969 р.
Суд може визнати батьківство в будь-який час після народження дитини. Це пов'язано з тим, що на позови про визнання батьківства не встановлюється строк позовної давності. Винятком є ситуація, передбачена в ст. 129 СК: особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право протягом 1 року з дня, коли вона дізналася або могла дізнатися про своє батьківство, пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. Ця стаття вперше допускає можливість розгляду спору про батьківство між чоловіком (колишнім чоловіком) матері дитини та особою, яка вважає себе батьком цієї дитини. У зв'язку з тим, що батьківство чоловіка матері дитини презюмується, він не зобов'язаний доводити своє батьківство. Тому тягар доведення свого батьківства, тобто спростування презумпції шлюбного батьківства, лежить на позивачі. Мати дитини має право брати участь у справі як третя особа на стороні відповідача.
За винятком тих випадків, коли позов про визнання батьківства подає сама особа, яка вважає себе батьком дитини, відповідачем у справах про визнання батьківства є ймовірний батько дитини. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений і до недієздатного або неповнолітньої особи. При таких умовах встановлення батьківства є, перш за все, метою зобов'язати батька утримувати дитину.
КпШС передбачав три групи обставин, якими могло підтверджуватися батьківство. Це: спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, спільне виховання або утримання ними дитини і докази, з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства. Новий СК не містить переліку фактичних обставин, які повинні бути прийняті судом до уваги при встановленні батьківства. Згідно ч. 2 ст. 128 СК підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. 
До позовної заяви додається свідоцтво про народження дитини, в якому повинна бути запис батька на прізвище матері.
Адвокат має право заявити клопотання про призначення різноманітних судових експертиз, зокрема графічної, медичної для визначення моменту зачаття і доношенности дитини, а також про призначення експертизи ДНК.
У ст. 146 ЦПК передбачена можливість примусового приведення відповідача на проведення експертизи. Однак ця норма - тільки специфічний психологічний тиск на нього, оскільки примусове взяття біологічних матеріалів (крові, слини) на дослідження не допускається.
Ухилення відповідача від проведення експертизи дає підставу суду визнати факт, для з'ясування якого призначено експертизу.
Адвокат на стороні відповідача має право схиляти свого клієнта до визнання ним свого батьківства з метою застереження його щодо гріха відмови від своєї дитини.
Презумпція батьківства зумовлює виникнення у особи, безпідставно записана батьком дитини, права оскаржити цей запис.
Оспорювання батьківства - це процес заперечення особою, яка записана батьком дитини, факту її походження від нього, шляхом звернення до суду з позовом про виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини. З цього випливає, що позовна вимога не може бути визначена як вимога «про оспорювання батьківства».
Слід звернути увагу на розширення можливості оскарження батьківства:
право на звернення з позовом надано не тільки тому, хто записаний батьком, а й його наступником;
позовна давність до цього виду вимог не застосовується.
Постановою «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 Пленум Верховного Суду України роз'яснює судам, що в судовому порядку батьківство може бути оскаржене як у випадках, коли у книзі реєстрації народжень батьками дитини записано осіб, які перебувають у шлюбі між собою (ст.ст. 122, 124 СК), так і тоді, коли при реєстрації народження дитини його батьком на підставі спільної заяви батьків або заяви чоловіка, який п ізнавал себе батьком, записано особу, яка не перебувала у шлюбі з матір'ю дитини (ст.ст. 126, 127 СК).
Згідно ст. 136 СК оспорювання батьківства можливе лише після реєстрації народження дитини і до досягнення нею повноліття, а в разі його смерті не допускається.
Оспорити батьківство мають право:
особа, записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень (ст. 136 СК), - шляхом пред'явлення позову про виключення відомостей про неї як батька з актового запису про народження дитини;
жінка, яка народила дитину в шлюбі (ст. 138 СК), - звернувшись з позовом про виключення із цього запису відомостей про її чоловіка як батька дитини.
У Сімейному кодексі збережено перелік осіб, які не мають права оскаржувати своє батьківство. До нього відносяться ті особи, що дали згоду на запис себе батьком дитини, знаючи, що дитина походить від іншого чоловіка, а також ті, які дали згоду на проведення репродуктивних медичних технологій (ч. 5 ст. 136 СК). 
Предметом доказування у справах про оскарження батьківства є відсутність кровного споріднення між особою, яка записана батьком і дитиною. У разі доведення цієї обставини суд виносить рішення про виключення оскаржений відомостей з актового запису про народження дитини. При цьому відповідні вимоги жінки суд може задовольнити тільки за умови подання іншою особою заяви про своє батьківство.
Якщо оспорювання батьківства стосується дитини, який довгий час вважала відповідача батьком і називала його таким, адвокат повинен звернути увагу свого клієнта на ту глибоку психологічну травму, яка буде завдано ребенку.Адвокат повинен допомогти клієнту визначити для себе ту користь, яку він може отримати в разі задоволення позову, і ті витрати, які він може понести, і, нарешті, допомогти йому визначити пріоритетність своїх інтересів.
Важливою новелою СК є те, що він передбачає можливість оскарження не тільки батьківства, а й материнства. В. 139 СК встановлює два випадки оспорювання материнства:
своє материнство оспорює та жінка, яка записана матір'ю;
материнство жінки, яка записана матір'ю дитини, заперечує інша жінка, яка вважає себе матір'ю дитини.
Отже, в даному випадку суд вирішує спори про материнство або за позовом жінки, в Книзі реєстрації народжень записана матір'ю дитини, - про виключення відомостей про неї як матір з актового запису про народження дитини, або за позовом жінки, яка вважає себе матір'ю 'ю дитини , - про визнання її материнства і внесення змін до актового запису про народження дитини, в якому записано матір'ю іншу жінку. У разі народження дитини в результаті імплантації зародка, зачатого подружжям, в організм іншої жінки, або зародка, зачатого чоловіком, який перебуває в шлюбі, та іншою жінкою, - в організм його дружини (ч.ч. 2, 3 ст. 123 СК) материнство оскаржене бути не може.
Предметом доказування у цих справах є відповідно відсутність кровної спорідненості між дитиною і жінкою, записаною як матір в актовому записі про народження дитини, та наявність такого споріднення між дитиною і жінкою, яка вважає себе її матір'ю.
Для вимог про оскарження материнства жінкою, записана як матір дитини, позовної давності не встановлено, а для вимог жінки про визнання її материнства позовна давність становить один рік і її перебіг починається з дня, коли жінка довідалася або могла довідатися, що є матір'ю дитини.